МОЗ і «Гілеад»: лобізм вищого польоту

Як відрізнити лобізм від корупції, і де проходить межа між цими поняттями? У нашій країні цієї межі немає, як немає і законодавства, яке б легалізувало цю діяльність.

Як правило, лобісти отримують винагороду за сприяння фармкомпаніям, які виходять на український фармринок (а це величезний додатковий дохід для виробника). Це можуть бути офіційні відрахування на розрахунковий рахунок або бонуси “в конверті”, грошові перекази безпосередньо від фармкомпанії або через посередництво різних благодійних фондів у вигляді технічної допомоги, – суть залишається незмінною. Все одно кожен лобіст або сам стає корупціонером (в разі, коли приймає ангажовані рішення на своїй посаді), або заохочує корупцію, стаючи посередником при її здійсненні.

Чиновникам вигідно співпрацювати з лобістами: натомість вони можуть отримати не тільки гроші, але і інші (не менше цінні) дивіденди – зв’язки, популяризацію своєї діяльності, політичний, професійний або соціальний капітал, накопичений після проведених лобістами піар-акцій або інформаційних кампаній, а після “конвертований” в державні посади, кар’єрні злети або контроль над фінансовими потоками. І у всіх цих випадках важливо розуміти одне: чиновник залишається корупціонером, а лобіст – пособником цієї корупції.

В останні роки розкрадати бюджетні кошти стає все складніше: через інформаційної відкритості підкилимні ігри лобістів швидко стають публічними. Та й конкуренти, які не пробилися до годівниці, одразу підхоплюють тему, розкручуючи інформаційний маховик швидше, ніж корупціонер-лобіст встигне до канадського кордону добігти …

Саме тому лобістсько-корупційні схеми стають все більш витонченими і багатоходовими.

Лобістська двоходівка

Розберемо на конкретному прикладі одну з них, подивимося, як в два ходи виробник може отримати вихід на український фармринок на монопольних умовах. Для цього його препарат має бути включений до переліку централізованої держзакупівлі МОЗ за унікальним торговому назвою. Здавалося б, дуже нахабно і неприкрито, навіть за часів “злочинної влади” такого не можна було припустити, але в сьогоднішніх реаліях це цілком можливо.

Раніше на такі дії відразу ж реагували силові відомства, до відповідальності притягувалися і дистриб’ютори препарату-монополіста, і чиновники, котрі включили препарат до переліку закупівлі, і експерти, які видали рекомендацію.

Якщо ж штучно створити ситуацію, коли на ринку буде представлений тільки один препарат з потрібною діючою речовиною (хімічною формулою), альтернативи якому – нема, то можна бути впевненим в тому, що лобістська схема успішно реалізована.

Тоді до переліку закупівлі препарат включається не за назвою торгової марки, а за діючою речовиною (формально закон не порушений: позиція конкурентна, але на ринку немає альтернативних препаратів). Рекомендуючи такий препарат, експерти теж виявляються в безпеці, оскільки їх рішення продиктоване “турботою” про пацієнтів: для них вибирається найбільш ефективний і сучасний спосіб лікування, що відповідає світовим методикам. У той же час будь-які звинувачення в лобізмі інтересів виробників-монополістів медики і громадські працівники списують на те, що вони не розбираються в фармринку, а просто відстоюють інтереси пацієнтів.

Ця схема ефективно працювала раніше і працює зараз. Досить проаналізувати Нацперелік основних лікарських засобів, згідно з яким в даний час проводяться закупівлі препаратів для медустанов. У цьому переліку – десятки монопольних позицій, які закуповуються міжнародними організаціями за завищеними цінами. Наприклад, у напрямку онкологія це такі препарати, як “Весаноїд” (виробник “Ф. Хоффманн-Ля Рош Лтд”, Швейцарія) і “Октагам” (виробник “Октафарма ГмбХ”, Німеччина). Вартість першого для України – в 2,7 рази вище, ніж цей же препарат реалізовується в Болгарії; вартість другого – на 56% дорожче, ніж у Словаччині. Таких прикладів – безліч, і в разі, коли препарат можна купити тільки у одного виробника, домогтися зниження ціни практично неможливо.

Однак бувають випадки, коли зареєстровано кілька препаратів різних виробників, а ринок збуту хочеться відвоювати лише для “своєї” фірми. Тоді схема ускладнюється, але все ж реалізувати її не складає труднощів, як показує практика роботи МОЗ останнім часом.

У таких випадках схема розбивається на два етапи, які, на перший погляд, не взаємопов’язані між собою. Спочатку виробник монополізує ринок, нейтралізуючи конкурентів, щоб в зверненні залишився тільки його препарат. Після – отримує гарантований ринок збуту, оскільки в бюджетні закупівлі включають препарат з певним діючою речовиною, який вже не має конкурентів. Головне правило при реалізації такої схеми: два етапи повинні слідувати не підряд, а через тривалий час, тоді взаємозв’язок між ними не буде помічена громадськістю. У перерві запускаються піар-кампанії для того, щоб обґрунтувати доцільність кожної дії, які проводяться виключно в інтересах пацієнтів і не несуть корупційної складової.

Саме таку багатоходову партію розіграла “команда МОЗу” і підтримують їх пацієнтські організації при формуванні ринку для препарату “Совалді” виробництва компанії “Гілеад” (діюча речовина софосбувір).

Зупинимося на кожному з етапів цього марлезонського балету. У першій частині компанія “Гілеад” забезпечила собі монопольне становище на ринку, нейтралізувавши конкурентів, а в другій – забезпечила ринок збуту свого вже монопольного препарат за допомогою включення його до переліку обов’язкової закупівлі усіма медичними установами.

Як “Гілеад” ринок монополізував

Отже, як же відбувалася монополізація ринку? Компанія “Гілеад” реалізувала витончену схему по монополізації українського ринку препаратів на основі софосбувір. Для цього було підписано Мирова угода з Міністерством охорони здоров’я, згідно з якою всі виробники генериків були позбавлені ліцензії. Показово, що текст мирової угоди оприлюднено не було, але і прес-служба Міністерства охорони здоров’я, і ​​громадські працівники заявили, що документ казково вигідний для нашої країни.

А тепер згадаємо про те, як почалася ця історія. Компанія “Гілеад” подала судовий позов на ДЕЦ з вимогою скасувати реєстрацію генерика “Гратеціано”, яка нібито порушувала права “Гілеад” на ексклюзивність. Окружний адміністративний суд Києва виніс рішення повністю відмовити компанії “Гілеад” в задоволенні позовних вимог (Постанова окружного суду від 24 жовтня 2016 року).

Далі компанія “Гілеад” подає апеляційну скаргу, але в ході судових засідань МОЗ клопоче про зупинку судового спору (і це – після перемоги в суді першої інстанції!), І справа припиняють для вирішення питання про примирення сторін (Постанова від 31 січня 2017 року) .

У ЗМІ відразу ж починається масова інформаційна кампанія, спрямована на те, щоб переконати українців: підписання Мирової угоди – єдиний спосіб врегулювати конфлікт (“Між Україною та Gilead Sciences підпісано Мірову догоду”). Як по нотах, розігрується постановка з використанням методу “батога і пряника”: представники МОЗ запевняють, що таке “цивілізоване” рішення конфлікту дозволить уникнути збитків в розмірі … 820 млн дол. США. Позов проти України на таку суму збиралася подавати компанія “Гілеад” в міжнародний суд, про що повідомила Мін’юст листом від 11 жовтня 2016 року. Постановою №45-р від 25 січня 2017 року Кабмін уповноважив Уляну Супрун підписати цю угоду.

Позов “Гілеад”, яким пригрозили українському уряду, прямував в міжнародний арбітраж ISDS (Investor-State Dispute Settlement), який здобув славу механізму, що дозволяє корпораціям розоряти цілі держави (розслідування діяльності ISDS недавно провели журналісти BuzzFeed):

“Деякі фінансові фірми використовували ISDS для захисту своїх найбільш суперечливих і спекулятивних практик … Корпорації перетворили саму загрозу судового позову ISDS в страшну зброю, яка майже змушує деякі країни, де ці корпорації діють, підкоритися їх вимогам”.

Звичайно ж, в цій ситуації ніхто не замислювався над тим, чи обґрунтовано подано позов, чи об’єктивно виставлена ​​сума позовних вимог. Громадськість не цікавило ні дивне місце подачі позову, ні той факт, що стягнути з України ці сотні мільйонів в разі програшу практично неможливо. Головним було продемонструвати батіг, а після – запропонувати пряник.

Мирова угода між “Гілеад” і МОЗ було підписано. Мін’юст повідомив про те, що вдалося не тільки уникнути втрати більш ніж 800 млн дол. США, а й забезпечити хворих на гепатит медикаментами за зниженими цінами. У світлі таких заяв спільна перемога Мін’юсту і МОЗу виглядала переконливіше. І це незважаючи на те, що і українські, і американські експерти розцінювали скасування реєстрації генерика як лобізм інтересів американської компанії-монополіста “Гілеад”: про це заявляли депутати ВРУ, і експерти платформи ISDS.

Заява про низьку ціну на препарати виробництва компанії “Гілеад” знову не було підкріплено інформацією про реальну собівартість виробництва препарату, про розміри прибутку “Гілеад” на цьому “аукціоні небаченої щедрості”, про конкурентні ціни у інших виробників.

Уляна Супрун на своїй сторінці Facebook заявляла про те, що препарат “Совалді” закуповується для України за найдешевшою ціною в Європі, і його вартість в 1,5 рази нижче, ніж у доступного раніше генерика.

Вторив Супрун і Дмитро Шерембей, голова Координаційної ради БО “Всеукраїнська мережа людей, что Живуть з ВІЛ / СНІД “. За його словами, оригінальний препарат був доступний в українських аптеках за ціною, яка в півтора рази нижче ціни генерика. ЗМІ підтримували інформаційну хвилю, заявивши , що ліки від гепатиту С будуть для українців в 100 разів дешевше.

При цьому ніхто не поцікавився, на скільки готові були знизити вартість препарату конкуренти “Гілеад”, щоб залишитися на ринку. Цілком можливо, що їх ціна була б на порядок дешевше “Совалді”. Поки піар-кампанія була в розпалі, задавати такі питання було ні до чого.

Насправді ж, судячи з усього, МОЗ не прагнув забезпечити українських пацієнтів дешевими препаратами, завдання було – монополізувати ринок для “Гілеад”.

Окремо скажемо і про політику компанії “Гілеад”. Формально виробник декларує турботу про пацієнтів, які страждають від гепатиту С, і видає ліцензію на виробництво дешевих генеричних препаратів. Однак на практиці все інакше: таку ліцензію отримують лише країни з низьким рівнем доходу і малою кількістю людей, у яких діагностовано гепатит. Про це свідчать результати розслідування, проведеного експертами асоціації “Лікарі світу” і Ініціативної групи по лікуванню СНІДу (опубліковано на сайті hepCoalition). Таким чином, отримувати дешевий індійський “Совалді” українці не зможуть.

Ось так під камери і максимально публічно в Україні сформували монополію “Гілеад” на закупівлю препаратів з діючою речовиною софосбувір. У цей період закупівля препаратів за бюджетні кошти була практично повністю передана міжнародним організаціям. Процедура закупівлі у них закрита, і була можливість волюнтаристськи прийняти рішення про закупівлю препаратів у компанії “Гілеад” без усіх цих хитрих дій. Саме так все і сталося в 2015 році.

Але, оскільки внутрішній ринок закупівель препарату на основі софосбувір на той період не був розвинений, реального збитку конкуренти не понесли, а “Гілеад” поки ще не розширив ринок збуту. Саме тому, поступово галас навколо монополізації ринку і скасування реєстрації препаратів-конкурентів вщух, і всі заспокоїлися. Хоча насправді це була тільки половина лобістської роботи.

Саме для того, щоб створити додатковий внутріукраіскій ринок збуту для свого препарату на додаток до ринку централізованих закупівель МОЗу через міжнародні організації, і була розіграна “друга частина марлезонського балету”, спрямована на включення препарату з діючою речовиною софосбувір до Національного переліку основних лікарських засобів (докладніше про особливості формування нової редакції Нацперечня і про корупційні ризики цього процесу – в розслідуванні видання “Оброзреватель”: “Нацперечень основных лекарств: реформа, лоббизм или коррупция?”.

Хочеться тільки нагадати, що потрапив “софосбувір” в нову редакцію Нацпереліку (в минулій редакції цього препарату не було) саме за активного лобізму і за прямою пропозицією, знову ж таки, активістів БФ “Пацієнти України” (в описуваному нами лобістський процесі ці громадські працівники з’являються із завидною регулярністю, чи не так?).

Включивши в Нацперелік свій (тепер уже монопольний) препарат “Совалді” з діючою речовиною софосбувір, “Гілеад” сформував собі величезний ринок збуту в госпітальному секторі, оскільки в даний час будь-яка медична установа, яка отримує гроші з держбюджету, в першу чергу, повинна покрити потребу в препаратах, включених до Національного переліку, і тільки потім може закуповувати інші ліки.

Порахувати ринок, що впав до ніг “Гілеада” зусиллями лобістів, досить легко. За даними МОЗ, на обліку зареєстровано 46 883 пацієнта, які хворіють гепатитом С, при цьому реальна статистика – понад 3 млн осіб! Разом з тим, лікування за державними програмами отримують лише 3% офіційно зареєстрованих пацієнтів, тобто 1404 людини. Отже, при низькому покритті централізованими закупівлями “Гілеад” отримує величезний потенційний ринок закупівлі свого препарату медичними установами. Так, згідно з проектом мирової угоди, ціна “Совалді” для державних закупівель не буде перевищувати 250 дол. США, роздрібна ціна – 349 дол. США. Таким чином, медичні установи повинні будуть додатково закуповувати препарат “Совалді” для мінімум 45 тис. пацієнтів за 250 дол, а це 11,4 млн дол. США, або понад 300 млн грн. І це мінімум, реальні цифри – набагато більші.

Непоганий подарунок “Гілеада” від команди МОЗ і громадських працівників-лобістів?

Але це ще не все. Монополізувавши весь ринок бюджетних закупівель в Україні (і закупівлі МОЗу через міжнародні організації, і закупівлі всіх медустанов через включення препарату в Нацперелік), “Гілеад” залишив собі розв’язаними руки і для захоплення частки роздрібного (аптечного) ринку, але тільки вже іншими своїми препаратами і за зовсім іншими цінами.

Адже є ще один не менш важливий нюанс: “Совалді” – застарілий препарат, ліцензії на його виробництво передані багатьом індійським компаніям (за даними на жовтень 2015 року, таких компаній вже налічувалося 13, проте жодна з компаній-виробників не має права постачати препарат до України). Однак, крім “Совалді”, “Гілеад” має вже кілька нових комбінованих препаратів проти гепатиту на основі софосбувіру, такі як “Харвоні” (софосбувір + ледіпасвір) або “Епклюса” (софосбувір + велпатасвір). При цьому ціни на ці препарати просто зашкалюють: ціна однієї упаковки “Харвоні” в Україні – 18 тис. дол. США, а курс лікування одного пацієнта – 54 тис. дол. США, курс лікування препаратом “Епклюса” більше вартості лікування за класичною схемою в 46 разів!

Разом з тим, якщо на препарат “Совалді” “Гілеад” зобов’язався обмежити ціну в Україні, то для його інноваційних комбінацій таких обмежень немає, і нічого не заважає компанії почати активно просувати нові комбінації в роздрібних продажах, стимулюючи для цього лікарів різними “профітами”. Благо, в високих цінах цих препаратів резерв для таких виплат однозначно закладений. Так що компанія створила сприятливі умови для комерційної промоції інноваційних препаратів не тільки без втрати перспективного мільйонного ринку, але і з його нарощуванням. А це вже не 300-500 млн грн. ринку збуту. Це вже суми, що перевищують мільярд гривень.

Ось скільки придбала компанія “Гілеад” в результаті своєї двохходовой лобістської комбінації. А от скільки втратила Україна від мирової угоди з “Гілеад” і включення препарату в Нацперелік – питання, яке залишається відкритим. Також, як відкритим залишається питання про те, як назвати тих, хто причетний до такої блискучої лобістської схемою? На жаль, неважливо, хто вони, – лобісти або корупціонери – українські пацієнти вже втратили можливість лікуватися препаратами за доступними цінами.

За матеріалами obozrevatel.com